Музей Київської ГЕС

Іржа на глянці.Екзотика Музею слідопитів.

Такого музею більше нема! Перевірено. Є чисельні  музеї бойової і трудової слави, червоні куточки, світлиці… Потужні державні музеї і приватні колекції. А придумана нами концепція Музею слідопитів поки-що єдина.

Пошуковий рух розпочався в СРСР з середини 1960-х. З ним пов‘язана ціла епоха, дитинство кількох поколінь. Багато людей з теплотою згадують ті часи – розкопки, роботу в архівах, листування з ветеранами…

Непомітно змінився час. Воєнне залізяччя зникло – здали на металобрухт. Листуватися ні з ким – ветерани практично відійшли. Архіви, в основному, лише за гроші…

Фанат пошукового руху Володимир Даниленко, який більше двадцяти років веде розкопки, з товаришами, знайшов і перепоховав останки чотирьох сотень невідомих солдат, зібрав унікальну колекцію залишків зброї, амуніції, техніки часів Великої Вітчизняної війни.

Садиба Володимира Васильовича буквально забита іржавим військовим металом.

Виявилося, що нічого подібного в окрузі вже нема. Викидати жаль. Державні музеї люблять щось красиве, схиляючись до глянцевого стилю. Між тим, до того залізяччя почали придивлятися історики, реконструктори, дослідники…

Одного разу, до садиби В.Даниленка завітали і ми, з кращим музейним фотографом Сергієм Камшиліним. Почали думати. Вирішили ризикнути – показати «робоче» місце фаната-пошуковця. І його «трофеї», знайдені на місцях боїв.

Огляд починається у дворі, де під навісом лежать найнеймовірніші речі: старі плуги, траки і котки з різних моделей танків, частини артилерійських систем, деталі літаків, частини снарядів, мін… Такого дійсно більше не побачиш…

У спеціально обладнаній кімнатці над гаражем – більш цінна частина колекції. Тут особисті речі солдат, гармоні, які багато десятиліть грали на сільських посиденьках, елементи стрілецької зброї, гільзи, знешкоджені боєприпаси, каски, прапори…

-Ми демонстративно вирішили нічого не реставрувати, не фарбувати! – розповів В.Даниленко, директор Музею слідопитів, - Все таке, яким ми його знайшли. Тому і виставку назвали «Іржаве обличчя війни». Тут дуже добре розумієш, що таке СПРАВЖНЯ війна, бій, смерть, плин часу, страждання…

-Побувавши тут, я зрозумів, що це все слід зберегти! – сказав Новопетрівський сільський Голова Радіон Старенький, - Виконавчий комітет сільради прийняв рішення про створення Музею слідопитів при журналі «Музеї України», у нашому селі. Клопочемося про підтримку цього унікального закладу на районному рівні. Це вже третій музей у селі!

-В Нових Петрівцях багато років діє Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 році», - зазначив директор Іван Вікован, - Маємо велику колекцію. Чесно скажу, що речі, зібрані в Музеї слідопитів для нас «не форматні». І саме тому, вони цікаві! Бо більше їх нійде не побачиш! Вдячний В.Даниленку, який щиро передав нам сенсаційну знахідку – залишки системи залпового вогню Р-13 «Катюша». Ми активно співпрацюємо, допомагаючи одне одному.

-Коли я дізнався про створення народного Музею слідопитів без будь-якої державної чи іншої підтримки, навіть не повірив! – дивується заступник Голови Вишгородської райради Олександр Носаль, - Не магазин, не кафе – музей, у якому збереглася пам‘ять епохи! Вважаю, що це є акт прояву найвищого рівня патріотизму, духовності, моралі! Відразу допоміг. І обіцяю, що буду всіляко сприяти! Чимало сторінок війни ще чекають дослідників. Особливо тут, на Лютізькому плацдармі.

Формується рада Музею слідопитів. Нині до неї входять:
О.Носаль – Заступник Голови Вишгородської райради, Н.Іванченко - шеф-редактор журналу "Музеї України", В.Тригуб - редактор часописів Нова Січ і Музеї України, І.Вікован - директор Національного музею "Битва за Київ у 1943 році", Р.Старенький - Голова Новопетрівської сільради, В.Остапович - директор Музею булатної зброї, В.Сердюк - лідер Народної екологічної партії, С.Камшилін – фотохудожник, С.Буковський – письменник.

Чесно кажучи, ми організатори музею, абсолютно не чекали такої цікавості преси і громадськості! Двічі були зйомочні групи каналу СТБ. Дав розкішний сюжет один з кращих телевізійних журналістів з Інтеру Руслан Ярмолюк, який теж виявився заядлим пошуковцем! Писали «Киевские ведомости», газета «Сегодня», відвідали представники Радіо «Свобода»…

Спершу журналісти не дуже розуміли, що то таке – пошук на місцях боїв. За день відвідавши Музей слідопитів, Національний заповідник, а потім виїхавши до лісу і пройшовшись з міношукачем, взявши участь у розкопках, зовсім по іншому сприймають ціну побачених експонатів…

На чисельні прохання, нам довелося повторити екстрім-прес-тур «Таємниці забутого плацдарму»! Є певні обмеження з транспортом, тож знову потрапили не всі…

Вважаємо, що наш експеримент виявився вдалим. А Володимир Даниленко переповнений планами. Потрібен сучасний міношукач. Треба зробити ремонт, дооформити експозицію… Катастрофічно не вистачає коштів. Сподіваємося лише на власні сили і підтримку патріотів…

Музеєм слідопитів зацікавилися провідні європейські посольства. Змушені їм відмовити – ми не готові до такого рівня прийомів…

-Креативна подача, грамотний піар, розумне співставлення маленького Музею слідопитів і всесвітньовідомого Національного заповідника, неповторний виїзд до лісу, тривожний гул міношукача, екстрім, розкопки – супер! – аналізує відомий журналіст, керівник Студії мистецьких ініціатив Олександр Кочубей, - Щирі люди, абсолютна безкорисливість – я тут буквально відродився! Позбавився депресії, почав знову писати! Я теж хочу провести свій день народження у лісі, з прекрасними людьми Музею слідопитів! Ну, чому наші маленькі сільські і районні музеї не відчувають сучасного ритму! Нудно читають текст екскурсії, затвердженої райкомом партії у семидесятому році… І досі!!! Все ж так просто і цікаво!

І з особистого досвіду. І досі тривають в мережі обговорення нашого з сином Ростиком дня народження (ми народилися в один день!). Ми провели його в Музеї слідопитів, в Нацзаповіднику і в лісі під Гутою Межигірською, з міношукачами. Коли малий припер в школу купу іржавих осколків, хвостовик міни, став авторитетом у класі, у який щойно перейшов. І улюбленим учнем вчительки історії, з якою ніяк не міг знайти спільну мову. Він просто розповів, що коли розривається міна, оті звичайні шматки металу крутяться! І коли потрапляють в тіло солдата, просто рвуть його на шматки. Пацанята, які годинами ганяють в контр-страйки, принишкли. Вони ЗРОЗУМІЛИ! Смерть на війні – жахлива штука… А то була просто купка гострих, іржавих осколків, які нікого не поцілили…

В той день, коли ми вдруге збиралися до Музею слідопитів і лісу, в Києві проходив фестиваль на тему улюбленої комп‘ютерної гри тінейджерів про сталкерів.

Ми з малим поїхали до лісу. Фанати принесли нового міношукача.

Ніхто не говорить про скарби, золото… Шукаємо іржаві залізяки… Слідопити!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України», координатор Музею слідопитів

Заступник Голови Вишгородської райради Олександр Носаль реально допоміг Музею слідопитів

В.Даниленко отримав медаль! Вітаємо!